Стаття про корейські уроки для України написана, щоб нагадати усім, що таке розкол держави і чому такого сценарію варто уникати будь-якими способами. У попередній її частині ми закцентували увагу на причинах, щоі зумовили спершу розкол Кореї на дві частини, а потім і багаторічну війну цих частин одна з одною. Описали, як Північна Корея все глибше занурювалася у тотальну диктатуру, а Південна – через боротьбу з диктатурою побудувала конкурентну економіку і усвідомила цінність демократії. В обох Корей сучасна Україна має чому повчитися. Як варто і як не варто чинити після Перемоги над росією? Висновки робіть самі.
(ПРОДОВЖЕННЯ. ПОЧАТОК ЧИТАТИ ТУТ.)
«СИСТЕМА МОЖЕ МАТИ ПЛЮСИ, АЛЕ, ЯКЩО ЛЮДИ ЇЇ НЕ ХОЧУТЬ, ВОНА НЕ МАЄ СЕНСУ…»
Попрощатися з реформатором Паком Чон Хі на вулиці Сеула вийшло більше двох мільйонів корейців. Їх виявилося більше, ніж на за кількасоттисячних студентських маніфестаціях проти його ж диктатури. Влада переходить до прем’єр-міністра Чхве Гю Ха, який обіцяє нову конституцію і демократичні вибори. Вже за кілька днів його усунуть від обов’язків у результаті нового військового перевороту.
Його очолив генерал-майор Чон Ду Хван. Він звинуватив уряд у зв’язках з убивцею Пака Чон Хі і оголосив військовий стан. Студентські повстання спалахують з новою силою. На їх придушення кидають військових. За офіційними даними, гине 200 протестувальників. Опозиція вважає цю цифру заниженою в рази. Як бачимо, свої Небесні Сотні були також і у Південній Кореї.
Чон Ду Хван продовжує курс Пака Чон Хі, тож економіка і далі росте. Протести проти диктатури, утім, не припиняються впродовж усієї його каденції. Влітку 1987, після перемовин з президентом США Рональдом Рейганом очільник республіки Корея проголошує програму реформ, що передбачає прямі президентські вибори, звільнення політв’язнів і зняття заборони на діяльність опозиції:
– Наша політична модель має увійти у світові підручники так само, як і наше економічне диво. Широка громадськість хоче обирати президента прямо. Система, коли його обирають інакше може мати свої плюси, але, якщо люди її не хочуть, це не має жодного сенсу. Я особисто подам приклад того, як президент після закінчення свого терміну мирно передає владу наступнику.
Перші вільні президентські вибори пройдуть у 1988. На них переможе багаторічний соратник Чон Ду Хвана Ро Де У. Відтоді і по сьогодні жоден Президент Південної Кореї не обіймав свій пост довше одного терміну. У нас, принаймні, Леоніду Кучмі це вдалося, а у них – взагалі нікому.
Єдиним виключенням у 2017 стала президентка Пак Кин Хі – рідна донька Пака Чон Хі. Її повноваження припинили достроково через імпічмент і посадили на 25 років за хабарництво, зловживання владою та передачу секретної інформації людям, які не є держслужбовцями. Дитина батька Дива на річці Ханган відсидить майже три роки і буде помилувана своїм наступником. В Україні подібних випадків не було…
А от у Республіці Корея це був не перший прецедент, коли першу особу засудили за корупцію. Коли президентом став один з лідерів протестів проти диктатури Кім Йон Сам, звинувачення у корупції, хабарництві і захопленні влади отримають його попередники Чон Ду Хван і Ро Де У. Першого засудять до смертної кари, яку пізніше замінять на пожиттєве ув’язнення. Другий «обійдеться» тюремним терміном у 17 років.
Обоє будуть амністовані і випущені з в’язниці, коли країну очолить іще один лідер протестів 80-их Кім Де Чжун. В такий спосіб він віддячить попередникам за те, що у далекому 1980-му звільнили його від смертної кари за антиурядову діяльність. Як би там не було, відшкодовувати країні сотні мільйонів доларів екс-президентам все ж довелося …
За президента Кім Йон Сама у Республіці Корея провели реформу, яка заборонила анонімні банківські рахунки і грошові перекази. Чиновників з президентом на чолі зобов’язали декларувати статки і доходи. Призначають на посади відтепер виключно на конкурсній основі. За Кім Йон Самом закріпився імідж реформатора і антикорупціонера, але вже за кілька років… фігурантом антикорупційного розслідування стає його молодший син.
Хлопець сів на три роки за хабар, отриманий за допомогу в отримання ліцензії на відкриття телевізійних станцій, а також за використання свого впливу для призначень на вищі державні посади. На додачу знайшли фінансові махінації в ході передвиборної кампанії самого Кім Йон Сама. Його політична кар’єра скінчилася…
У роки правління колишніх лідерів протестів проти диктатури республіка Корея почала заробляти на виготовленні фільмів і серіалів. Підтримка національної культури стає елементом державної стратегії. Налагодили держфінансування кіно та музичної індустрії. Міністерство закордонних справ починає просувати їх за кордоном.
У 2012 відеокліп «Gangnam Style» південнокорейського репера Psy стає рекордсменом за переглядами в усьому світі. Це прокладає шлях для багатьох музикантів з Республіки Корея. Після росту їх популярності за кордоном суттєво збільшується кількість бажаючих вивчати корейську мову. В Україні українську музику та кіно теж люблять. Але, коли мова заходить про фінансування, весь час знаходиться щось важливіше…
«МОЖНА ЖИТИ БЕЗ ЦУКЕРОК, АЛЕ НЕ МОЖНА ЖИТИ БЕЗ КУЛЬ»
Північна Корея на початку 80-их опинилася на порозі банкрутства. Впродовж усього десятиріччя її виробництво падає. Зовнішній борг обчислюється мільярдами доларів. На додачу у цей час труднощі починаються також і у СРСР, який досі лишається її основним кредитором.
Після смерті Брєжнєва від КНДР вимагають розраховуватися за експорт грошима, яких катастрофічно бракує. Як результат, поставки енергоносіїв зменшуються на 75%. Електрика у жилих помешканнях є лише по кілька годин на день.
Близько третини бюджету Північної Кореї починає складати експорт зброї. Автомати, танки, БТР, системи ППО та артилерію продають у гарячі точки Азії та Африки. Щоб не наражатися на міжнародні санкції, торгівля ведеться через компанії-прокладки та розгалужену кримінальну мережу. Як бачимо, традицію продавати зброю державам-терористам у КНДР започаткували далеко не вчора.
Важливою статтею прибутків лишається продаж наркотиків. Багато перебіжчиків з КНДР згадують, як іще у дитинстві їх відправляли працювати на гірські плантації опіумного маку, і як після того паморочилося у голові. Наркотики збувають у Японію, Китай, Тайвань та Гонконг. У 90-ті список клієнтів поповнює росія. На той час урожаї обчислюються десятками тонн на рік.
Держава на офіційному рівні стимулює вирощення та вживання марихуани. Північнокорейське міністерство охорони здоров’я навіть рекомендує її як здорову альтернативу тютюну.
Міжнародний імідж Північної Кореї усе одіозніший. У світові новини вона регулярно потрапляє як організатор різних злочинів. Восени 1983 три офіцери з КНДР здійснили невдалу спробу підірвати південнокорейського президента Чон Ду Хвана під час його візиту у Бірму. Внаслідок вибуху загинуло 17 членів його делегації.
У кінці 1987 двоє північнокорейських агентів встановили бомбу на борту південнокорейського авіалайнера. Він вибухнув над Індійським океаном. Загинуло 104 пасажири і 11 членів екіпажу. В такий спосіб КНДР намагалася налякати світову спільноту, щоб наступного року чим менше людей приїхало на Олімпійські ігри у Сеулі.
Постійно встановлюються нові факти викрадень агентами КНДР громадян Республіки Корея та Японії. Так вербують шпигунів серед жителів сусідніх країн, а також шукають учителів для підготовки власних розвідників.
На цьому місці варто замислитися, що маючи під боком державу-агресора, до агресивних дій у тому чи іншому вигляді варто бути готовими навіть тоді, коли хворий сусід розтринькає свої останні гроші.
Після розпаду СРСР економіка республіки чучхе скорочується удвічі. Найбільш болючим виявляється припинення експорту продовольства. Гориста Північна Корея мало пристосована для землеробства. Розвивати аграрний сектор можна лише з використанням новітніх технологій. А диктаторські режими і новітні технології – то, як відомо, дві прямі, що не перетинаються.
Грошей на технології нема, бо левова частка бюджету іде на армію та розробку ракетно-ядерної програми. Офіційна пропаганда увесь час повторює: «можна жити без цукерок, але не можна жити без куль». Запускається інформаційна кампанія про те, що їсти більш, ніж двічі на день шкідливо для здоров’я. Продукти розподіляють виключно по картках. У найвіддаленіші райони їх часто не довозять по кілька днів.
У КНДР починається масовий голод. Офіційних даних про кількість жертв нема, але деякі джерела говорять: з 1995 по 1997 гинуло по 300 тисяч людей на рік! Країною ширяться епідемії пневмонії, туберкульозу та дизентерії. ООН починає надсилати їжу у рамках гуманітарної програми.
Розподіл продовольства влаштували так, що першими його отримують партійні діячі і чиновники. Робітники, діти і літні люди – тільки після них. Інспектори ООН весь час критикують такий підхід і владу це дратує. У 2005 вона відмовиться від допомоги.
Рятуючись від голоду, люди шукають можливість для порятунку у тіньовому секторі. Відкриваються приватні ринки. Вони доволі людні, сюди викидають продукти, отримані у рамках гуманітарної допомоги та контрабанду з Китаю.
Щойно неподалік помітять міліціонера, усі розбігаються. Хоча місцеві чиновники часто закривають на це очі, навіть не зважаючи на слова Кім Чин Іра – сина Кім Ір Сена, який став на чолі КНДР після його смерті у 1994:
– Наша країна страждає від нестачі їжі! Немає навіть рису для військових! Вирішити проблему можна виключно, відлагодивши систему раціонального харчування! Якщо дозволимо втрутитися торговцям і ринкам, їх егоїзм знищить нашу систему справжньої рівності!
Під кінець 90-их дрібне приватне підприємництво та човникову торгівлю з Китаєм негласно легалізують. З їх допомогою Північна Корея триматиметься на плаву впродовж усього правління Кім Чин Іра. Окрім продуктів, нарешті стане можливим купити деталі до автомобілів, рисоварки, електробритви, косметику і DVD-програвачі.
В цей час на небачені до цього обрії виходить державна пропаганда. У кожній квартирі мусить бути портрет вождя. Існує правило, відповідно до якого у разі пожежі громадяни мають рятувати спершу портрет, потім усе решту.
У кожній квартирі мусить бути увімкнене радіо, його можна, максимум, зробити тихіше. Усі приймачі опломбовані так, щоб ловити виключно північнокорейські хвилі. Там щодня транслюють пісні про Кім Чин Іра зі словами на кшталт:
– Ви змусили нас повірити, товаришу Кім Чен Ір, ми не можемо жити без вас. Батьківщина не можлива без вас!
Робочий день корейців починається і закінчується годинами політінформації. Дітям з дитсадка викладають життєписи Кім Ір Сена і Кім Чин Іра. У бібліотеках нема архівів старих газет. Ви можете пам’ятати, що учора вождь казав не те, що сьогодні, але документально ви цього не підтвердите…
У 2002 держава відпустила ціни на сільськогосподарську продукцію. Колгоспи у селах дозволили замінити сімейними господарствами. Це простимулювало не лише аграрний сектор, а і зарубіжні інвестиції з Китаю, Японії та Південної Кореї.
Щойно міжнародний імідж почав покращуватися, Кім Чен Ір оголосив про успішне проведення ядерного випробування. Це сталося восени 2006. США та ООН накладають на КНДР економічні санкції.
«…РЕФОРМИ ПРИЗВЕДУТЬ ДО КРАХУ ДИНАСТІЇ…»
У грудні 2011 помирає Кім Чен Ір. Уся Північна Корея його оплакує. Після церемонії прощання країною прокотилася хвиля товариських судів над тими, хто… плакав недостатньо гірко. Їм загрожувало по півроку трудових таборів. Новим очільником КНДР стає наймолодший син Кім Чен Іра Кім Чен Ин. Йому ще немає 30. Навчався в елітній швейцарській школі, любить грати у комп’ютерні ігри, захоплюється баскетболом.
Світові ЗМІ неоднозначні у прогнозах щодо нового вождя. Одні пов’язують з ним надію на лібералізацію, інші бачать маріонеткою у руках впливового дядька – віцеголови Вищої військової ради КНДР Чана Сон Тека, який за Кім Чен Іра був другою особою в державі. Дуже швидко виявиться, що помилялися і ті, і ті.
Не мине і двох років, як Чан Сон Тек знятий з посади «за корупцію, вживання наркотиків, непристойні відносини з жінками та захоплення азартними іграми». Через кілька днів військовий трибунал звинуватить його у спробі державного перевороту і прагненні підпорядкувати Північну Корею Китаю. Дядька Кім Чен Ина стратять того ж дня.
Крім нього новий верховний керівник стратить іще півсотні міністрів і чиновників. Когось за захоплення південнокорейськими фільмами, когось за те, що заснув під час виступу вождя. Ширяться чутки, що одного чиновника застрелили з зенітного комплекса, іншого – спалили з вогнемета…
Не обійшлося і без реформ. У 2012 Кім Чен Ин відмовився від планової економіки. Вивів підприємства з-під державного регулювання, дозволивши самостійно встановлювати ціни і налагоджувати між собою постачання. Виникають відносно приватні шахти, перевізники, нафтопереробні заводи… Поступово приватний сектор обходить державний і стає основним рушієм економіки.
Вже невдовзі у КНДР працює майже півтори тисячі бізнесменів. Бути ними мають право чоловіки після 60 і жінки після 40 років. Поля віддають в оренду приватним фермерським господарствам. Як результат, вже у 2013 збирають перший урожай за 25 років, якого вистачає, щоб прогодувати державу.
За даними Корейського інституту розвитку в Сеулі, зарплати у КНДР виростають до 85 доларів на місяць. Неофіційні заробітки у приватному секторі ростуть ще більше. Вже невдовзі тут зайнято близько 40 % населення. Кім Чен Ин гордо констатує:
– Якщо 10 років тому з Північної Кореї утікали ті, кому потрібна їжа, то тепер утікають у пошуках свободи.
Держава лишається абсолютно закрита. Але за Кім Чен Ина звідти просочується багато інформації про порядки та правила, які шокують більшість країн світу. Її розповідають втікачі. Утім, існує думка, що частина з них є шпигунами, які навмисно поширюють іпсо, аби зобразити Північну Корею страшною для ворогів. Розповідають таке:
1. Біля гігантських пам’ятників діду і батьку Кім Чин Ина, встановлених у Пхеньяні, заборонено голосно розмовляти або жувати жуйку. Автомобілі, проїжджаючи мимо, зобов’язані збавляти швидкість, велосипедисти мають вести велосипед у руках.
2. Армія КНДР – четверта у світі за чисельністю. Там служить близько 5% усього населення країни. На її утримання витрачають 30% бюджету.
3. У Північній Кореї діє 16 трудових таборів. Там тримають не менше 200 тисяч ув’язнених. Регулярно влаштовують страти. Іноді на них приводять екскурсії школярів.
4. У КНДР діють міністерства, чиїм завданням є здійснення контролю за станом свідомості громадян. Вони розбирають їх доноси один на одного і мають право перевіряти приватні помешкання на предмет політичної благопристойности.
5. Статки Кім Чен Ина оцінюються у мільярди доларів. У нього величезний автопарк, а також власні авіалайнер і бронепотяг на 90 вагонів. (Думаю, у нас такі, як пошукати, теж знайдуться…)
6. Головна резиденція Кім Чен Ина обладнана захистом від ядерної атаки і посилено охороняється. Там є власна залізнична станція та підземні тунелі, які з’єднують її з президентськими палацами в усіх куточках країни. (Не тільки путін має бункер)
7. У Кім Чин Ина є так-званий «загін задоволень», куди входить 2000 вродливих корейських дівчат віком від 13 до 25 років. Їх робота – утішати вождя і усіх, на кого він вкаже. Дівчата-втікачки, яким доводилося працювати у «загоні задоволення» розповідають, що їх зарплатня складала 4 тисячі доларів на місяць.
8. У Північній Кореї безкоштовна медицина. Щоправда, хронічно не вистачає лікарів, медикаментів і обладнання.
9. У Північній Кореї власний інтернет. Він називається кванмйон. Крім відфільтрованих урядом новин, там можна почитати статті наукового і технічного змісту.
10. Північнокорейське суспільство поділене на касти за ступенем лояльності до влади. Нелояльна людина позбавлена можливості знайти високооплачувану роботу.
11. Пхеньян є містом еліти. Тут живуть лише благонадійні люди. Решта може потрапити сюди хіба, маючи довідку про службову необхідність. У Пхеньяні працюють ресторани, де середній чек рівний тижневій зарплатні робітника. Ті, хто там побував розповідають: незайнятих столиків було не багато.
12. Поза межами Пхеньяна у будинках майже нема водопостачання та каналізації. Люди пересуваються, переважно, або на велосипеді, або громадським транспортом.
13. Фермерські господарства у КНДР, щоб зекономити, використовують у якості добрив відходи власної життєдіяльності. Інколи люди крадуть неперетравлені рештки один у одного.
14. Щоночі у Північній Кореї, через енергетичну кризу, вимикають світло. На нічних знімках з космосу її територія виглядає майже суцільною темною плямою між Китаєм і республікою Корея. Користування мікрохвильовими пічами вважається незаконним. (І як би їх росія тероризувала?)
15. Продукти громадянам відпускають по продовольчих картках. Рис вважається їжею заможних. Всі інші харчуються кукурудзою та просом. На м’ясо і солодощі картки видають лише у переддень загальнодержавних свят.
16. Жителів Північної Кореї карають за неналежний зовнішній вигляд. Існує перелік схвалених урядом стрижок. Зачіски, як у Кім Чен Ина у ньому нема. На вождя має значний вплив його дружина Лі Соль Чжу. Після її наполягання жінкам дозволили носити брючні костюми, колготи і взуття на підборах. А також їздити на велосипедах.
Існують і достовірні факти про життя у КНДР за Кім Чен Ина. У 2014 туриста з США Джефрі Фаула ув’язнили на 5 місяців за те, що забув Біблію у ванній готелю. Священна книга християн вважається елементом західної культури. (Бо «Бог чекає покаяння за корупцію»?)
У 2016 ще один американський турист Отто Уормбір отримав 15 років виправно-трудових робіт за те, що перед відльотом з країни спробував вкрасти агітаційний плакат Кім Чен Ина зі свого готельного номера.
Міжнародні правозахисні організації мають докази, що з країні чучхе робітників організовано вивозять в інші країни як наддешеву робочу силу. До рабської праці на державу залучався приблизно кожен десятий житель. Торгівля людьми – ще один спосіб поповнити бюджет твердою валютою. Північнокорейці працюють у Китаї, росії, на Близькому Сході та у країнах Африки…
На час роботи у них забирають паспорти. Щомісячно видають по кілька десятків доларів на кишенькові витрати, зарплатню ж виплачують тільки після повернення додому. Для Північної Кореї це не малі гроші, але заробити їх можуть лише сімейні люди. Наявність родичів, яких можна заслати у трудові табори слугує гарантією, що робітник не втече.
Ще одним джерелом поповнення бюджету в умовах міжнародних санкцій є кіберзлочинність. Лише у 2020 північнокорейська хакерська группа «Lazarus» вкрала з рахунків закордонних банків 300 мільйонів доларів. Їх скерували на розвиток ядерного потенціалу КНДР.
У 2017 Кім Чен Ин протестував ядерну ракету з заявленою дальністю польоту у 10 тисяч кілометрів. Коли у відповідь США посилили міжнародні санкції, пригрозив їм превентивним ядерним ударом. На тодішнього президента Дональда Трампа це справило враження. В одному із своїх інтерв’ю він заявив:
– Хлопцеві було 26 років, коли помер його батько. Він вбиває його генералів і стає головним босом. Прибирає рідного дядька, цього, того… Цей хлопець не грає в ігри. Він сильний, він говорить, і його люди сидять уважно. Я хочу, щоб мої люди робили те саме.
Того ж року в малайзійському аеропорту був отруєний зведений брат верховного керівника КНДР Кім Чен Нам. На початку 00-их саме його називали спадкоємцем Кім Чен Іра, але хлопець попав в опалу у 2001, коли був спійманий під час спроби виїхати в Японію. Кім Чен Нам давно жив за кордоном і давав інтерв’ю іноземним журналістам. Якось він обмовився:
– Якщо не провести реформи, одного разу Північна Корея точно розвалиться. Але реформи не проведуть, бо це буде крахом династії Кімів.
У 2018 лідери КНДР і Республіки Корея зустрілися в демілітаризованій зоні, анонсувавши перемовини про офіційне завершення Корейської війни і курс на майбутнє об’єднання. Починається кампанія з інформування громадськості про переваги такого шляху.
У якості жестів доброї волі на Зимових Олімпійських іграх відбулася перша гра об’єднаної жіночої збірної з хокею. Крім того, Кім Чен Ин влаштовує і особисто відвідує концерт південнокорейських поп-зірок у Пхеньяні. Вже за кілька років його відношення до культури з Республіки Корея зміниться докорінно.
Це станеться після того, як, через обмежений асортимент телепрограм у КНДР, серед її жителів виросте популярність південнокорейських фільмів і музики. Країна чучхе несподівано стане частиною міжнародного тренду.
Стрічка «Паразити» південнокорейського режисера Пона Джуна Хо отримує Оскар за кращий фільм. Весь світ дивиться серіал «Гра у кальмара». Набирає обертів популярність музичних гуртів у жанрі k-pop. Здебільшого, вони складаються з молодих людей, які з дитинства живуть у музичних агентствах, де цілими днями відточують навики танців і вокалу, перетворюючись на поп-ідолів світового рівня.
Розважальний контент з Республіки Корея контрабандою потрапляє в КНДР через Китай. Він руйнує культивоване тут уявлення про бідність Південної Кореї. Кім Чен Ин заявляє:
– Це злоякісна пухлина, яка розбещує вигляд, зачіски, мову та поведінку молодих людей. Якщо цього не позбавитися, країна розпадеться, як мокра стіна.
За даними видання Asia Press International, комп’ютери, телефони та музичні плеєри громадян КНДР почали перевіряти на наявність південнокорейського контенту. Громадян спонукають доносити на сусідів та друзів, які його споживають. Вони можуть сісти за грати на 15 років і навіть більше.
З кінця 2020 у КНДР діє закон, за яким тим, хто «говорить або співає в південнокорейському стилі» загрожує до двох років виправних робіт.
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ…
Демократія чи тоталітаризм? Популярно вважати, що у найближчому майбутньому світ приречений розділитися на тих, хто підтримує або одну модель, або іншу. Південна Корея є одним з найяскравіших прикладів абсолютної демократії. Північна – не менш барвисто ілюструє абсолютний тоталітаризм.
Після початку повномасштабного вторгнення росії вибір між демократією і диктатурою для України постав по справжньому екзистенційно. Наша Перемога — єдиний спосіб не потрапити під прес тотальної тиранії.
Чим довше триває диктатура, тим безправнішим і покірнішим стає суспільство. Як свідчить досвід Північної Кореї, у нього можна забрати і свободу, і їжу, і елементарний комфорт. Достатньо просто зробити так, аби громадяни не здогадувалися, що десь у світі люди можуть жити, маючи усе це…
Ізольоване від світу суспільство робить максимально комфортним життя диктатора, який ним править. Він упевнюється у думці про свою абсолютну виключність і поступово позбувається будь-яких моральних рамок. Його громадяни остаточно втрачають шанс на високий рівень життя та технологічний розвиток…
В умовах демократії правити складніше. Тут влада з перших же кроків приречена на конкуренцію з альтернативною думкою. Щоб побудувати сильну економіку, треба, передусім, її добра воля. Але навіть, якщо вона є, доведеться вигадати ще й, як саме зробити економічні реформи процесом стабільним і незворотнім. Лише за таких умов у країну підуть іноземні інвестиції.
Без системних реформ будь-які наявні у держави кошти розкрадатимуть. Історія не знає нікого, хто б досяг процвітання завдяки самій лиш зовнішній допомозі. Корупція завжди буде спокусою для влади. Вона постійно шукатиме можливості збагатитися на становищі, в якому перебуває. Це, однак, зовсім не означає, що з корупцією не треба боротися.
Чим жорсткішим, інтелектуальнішим та наполегливішим буде контроль громадянського суспільства, тим помірнішими ставатимуть апетити владоможців, а відтак і більше грошей лишатиметься у бюджеті.
Великий бізнес не є злом сам по собі, але йому не можна дозволяти працювати в умовах монополії. За відсутності конкуренції ніхто не буде мотивований змінювати щось на користь когось іншого, окрім себе.
Сильна держава у ХХІ столітті просто не можлива без потужної системи освіти. По перше, вона стає рушієм для розвитку нових технологій, по друге, освічений і заможний народ не вдасться підкорити жодному диктатору. Тоталітарних методів не можна допускати у жодному разі. Яким би просвітленим не здавався диктатор, в якийсь момент він точно зазіхне на особисті свободи громадян.
І Південна, і Північна Кореї є красномовними прикладами того, наскільки важливо мати власну потужну армію. Сьогодні увесь світ рахується з обома країнами. Але так було не завжди.
Після громадянської війни 1950-53 р.р. єдину Корею поділили навпіл, не цікавлячись думкою корейців, оскільки фактично війну між собою вели комуністичний блок і війська ООН. В один момент їм раптом стало вигідно укласти між собою перемир’я. Повномасштабна війна, в якій загинули мільйони людей, не принесла територіальних здобутків жодній із сторін.
Пройде менше 20 років і говорити про Корею без урахування думки корейців більше нікому не спаде на думку, бо на кінець 60-их і КНДР, і Республіка Корея мають у розпоряджені чисельні, навчені і доволі сучасні армії.
Загальна військова повинність і високий відсоток видатків на армію — це речі, без яких не можлива Україна майбутнього. Маючи під боком божевільного агресора, ми повинні просто змиритися з цим… Ворог мусить бути позбавлений найменших шансів на успіх…
